Фотограф і деталі

Давно мені бувалі фотографи казали, що перевагою їхньої професії є уміння по інакшому дивитися на світ. Спочатку подумав: «Понти і не більше». Проте щораз заглиблюючись у таку сферу як звукозапис, почав розуміти що вони були праві. Справді у студійній роботі дуже важливий  навик деталізації сприйняття музики. Спочатку ти розумієш що кожну фонограму ти слухаєш поінструментально, а згодом кожен інструмент слухаєш почастотно. Хоча в результаті ти вже музичний твір не можеш сприймати комплексно. Але це не велика втрата оскільки усі таємниці музики доступні з першого-другого прослуховування. Так ти по інакшому слухаєш музику і це «по інакшому» виробляється роками та досвідом.

Чи так воно у фотографії? Питання дуже спірне і власне ваші думки також хотілося б почути тут у відгуках і коментарях. Та все ж певні обставини вказують що фотографія дуже подібна до звукозапису. Вчора вкотре довелося відвідати рай для фотографів – місто Львів. Ні це не була поїздка на зйомку. Відверто біля себе навіть камери не мав, та й погода була не фотографічною: дрібний дощ час від часу переходив у зливу. Завдяки Львівелектротрансу та міській мерії вкотре пішки довелося прогулятися у таких умовах до центру. Проте це був хороший момент по розмірковувати і поспостерігати.

І ост так прогулюючись під львівським дощем починаю розуміти, що увагу привертають моменти, на які у звичній ситуації і раніше взагалі б не звертав увагу. Трамвай заблокував вулицю Городоцьку і якийсь пан з елітного позашляховика намагається щось емоційно пояснити водійці трамвая. Видно з використанням ненормативної лексики. Проте як він це артистично робив що у такий момент рука так і тягнеться за камерою… Наступний фрагмент: очікую на переході біля Магнуса і раптом назустріч мені йдуть двоє поліціантів – він і вона. Але вразило те, як вони тримають один одного за руку. Теж люди і теж піддатливі на емоції. Потім був Форум з вічно незадоволеною офіціанткою, потім приміський вокзал з жіночкою яка аби що хотіла першою потрапити в вагон, і звісно зайці з імітацією сплячого пасажира.

Таких моментів день подарував просто фантастичну кількість. І що найважливіше ти розумієш що зміст таких моментів можна передати одним статичним кадром. Просто треба а) в той момент мати у руках камеру, б) трошки зміститися в потрібну позицію і натиснути на спуск затвору. Не знаю, чи то уже почав дивитися на світ по інакшому, чи то вкотре заговорив в середини журналіст. Та все ж ловлю себе на тому наскільки економить час, зусилля та технічні витрати вміння швиденько і правильно оцінити привабливість тої чи іншої локації, уміння оперативно в уяві домалювати засоби, які покращать кадр і т.д. Тобто уміння запеленгувати потрібні для фотографії деталі, промалювати в уяві композицію з урахуванням наявних джерел світла спрощує вашу роботу у рази позбавивши її зайвої суєти.

Ну це знову ж таки усе умовність, оскільки знаю багатьох фотографів, які покладаються виключно на внутрішнє відчуття  і результати імпровізації. І насправді у них виходить багато цікавих світлин. Я ж прихильник контролю і впевнених дій, тому мабуть перший спосіб таки більш прийнятніший. А цікаво як у Вас усе відбувається? Наразі ж бажаю нам побільше гарних деталей і можливості їх зафіксувати для спогадів та історії.

Додати відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *