Недавно натрапив в неті на публікацію «Чи має фотограф відпочивати». Чесно? Навіть не прочитав її до кінця бо в той момент був переконаний що фотографія як робота має плавно переходити в хобі. Ну принаймні у мене так усе функціонує і за останніх скажімо 10-13 років цей механізм не дав збою, але поставити остаточну крапку у цій історії завадила поставити (не повірите) музика. Отож далі буду розглагольствувати чи точніше лити водичку на тему «Тож чи має фотограф відпочивати». Знову ж ділюся своїми думками і враженнями з якими ви можете погоджуватися, а можете і ні. А ще краще якщо свою позицію аргументуєте в коментарях. Принаймні буде повчально і цікаво.
Як у мене працює механізм фото відпочинку
Тут власне уже свою позицію десь сформулював, мовляв фотограф, якщо він справді фотограф, відпочинок зможе справжній відчути лише десь з камерою в руках і у фантастичних локаціях. Ну так десь у мене донедавна складалися обставини що у більшості мандрівок є камера, локація і я. І для потужного справжнього відпочинку більше нічого не потрібно.
Десь саме ось так працює моє переконання фотографічного відпочинку коли день без камери і ти хронічно починаєш відчувати деградацію навиків. Ну це теж питання спірне, але з камерою почуваюся спокійніше і боязнь втратити черговий шедевр теж доповнює цю картину. Тому для мене дивним є потреби відпочити від камери, відпочити від процесу фотографування тощо. Фотограф це той хто любить свою професію і без неї не може навіть на відпочинку.
Але чи має право на існування й протилежна думка? Давайте спробуємо розібратися.
Відпочинок без фотокамери
І ось тут я б звернув увагу на два моменти. Перший так це те що усі фотографи не можуть бути однакові і кожен має різний психотип. Нещодавно в соцмережах попала в поле зору цікава класифікація фотографів по типах. Точно не перелічу, але там виділялися жартома:
- Фотографи технодрочери
- Фотографи – творчі особистості
- Фотографи комерційні
- Фотографи вічні аматори
- Фотографи теоретики…
І таких можна перелічувати і перелічувати. Та суть таких класифікацій одна – показати що фотограф не може бути універсальним і стандартизованим під якийсь один стандарт. Відтак ставлення до відпочинку може бути цілком різне.
Ну і другий момент запримітив у створенні музики. От написання музики чи аранжування по суті теж творча робота. Але тут є таке явище як слухове вигорання. Тобто при тривалому перебуванні у студії слуховий апарат перевтомлюється і є потреба перепочинку щоб знову обєктивно сприймати звук і його нюанси. Цілком реально можу припустити що у фотографів теж може виникати такий стан і така потреба. Напевно це стосується насамперед тих фотографів які працюють в комерції і навантаження там системне і чималеньке. Тому власне ваша думка буде дуже цікава.
Отож як бачимо і перший і другий варіант поглядів щодо відпочинку має право на життя.
Замість висновків
Коли відпочинок дає можливість ще й розвиватися і не втрачати навики, для мене це найоптимальніший варіант фотографічного відпочинку. Та все ж як бачимо у цьому питанні істини бути не може. Тому усім бажаю в останні дні літа таки знайти свій ідеальний формат відпочинку з камерою чи без і щоб вересень розпочався з новими силами та ідеями.
