Як і на чому зберігати фотоархів.

Нарешті дана тема торкнулася нажаль і мене. Нещодавно моєму жорсткому диску доля наказала довго жити. Отож розпочалася історія відновлення даних, про яку розповім згодом. Звісно в той момент я наслухався сотні «А я ж казав». Отож вирішив я сьогодні пройтися по спеціалізованих фірмах та компаніях з запитанням: «На чому краще зберігати фотоархів». Дивно але скільки тих закладів – стільки й версій. Ну а в тих хто не мав відповіді було чергове «Я ж казав». Тому забігаючи на перед скажу що для мене досі питання залишається відкритим. Та все ж спробую поділитися у цій публікація деякими варіантами жоден з яких не є надійним.

Чому полетів мій жорсткий диск

Та почну з нетривіальної історії власного жорсткого диску. Купляв його два роки тому на відомому інтернет-маркетплейсі, як новий під відомим брендом. Диск об’ємом 1 ТБ уже станом на цей рік був повністю заповнений фотоархівом з 2005 по 2022 рік. Цю інформацію наводжу для того щоб розуміти якою є цінність там інформації і який її об’єм. З роками він лише зростатиме.

В один прекрасний момент він перестав запускатися. Та найцікавіше було попереду, коли його відніс до знайомого майстра та інженера щоб він дав з ним якось ради. І виявилося наступне – диск не новий а так званий «реставрований». Десь там на його корпусі  була помітка. А друга прикра несподіванка полягала в тому що прошивка на диску була не рідною від виробника. Отож без хірургічного втручання відновити програмним методом його просто неможливо. Для таких маніпуляцій уже необхідна відповідна фірма, яких не так то й багато і послуга ця коштує відповідно.

На чому зберігати фотоархів – версії

Отож в цей аварійний момент і починають тебе доймати думки «а на чому таки краще зберігати ваш фотоархів?». Як я вже казав – версій дуже багато: від банально простих до складних і наворочених. Отож давайте спробуємо зібрати докупи усі версії і проаналізувати що де і як.

• Архів на окремому жорсткому диску
• Архів на переносному зовнішньому жорсткому диску
• Архів на SSD-накопичувачу
• Архів на хмаркових ресурсах.

Ну є ще три варіанти: на флешках, на картах пам’яті і на папері. Проте через дороговизну і ненадійність розглядати такі варіанти навіть не берусь. Тай зрештою сьогодні говоримо про цифрові носії, тому поїхали.

Фотоархів на окремому жорсткому диску

Власне свого часу теж надав перевагу саме даній технології. Для зручності використання докупив для системного блоку додаткову кишеню і два роки тому запустив усе це діло. Переваги такого способу зберігання даних є дешевизна дисків, великі об’єми і відносна безпечність. Ще однією суттєвою перевагою є при аваріях та пошкодженнях можливість відновити дані. Звісно ця процедура не з дешевих, але вона реальна.

До недоліків віднесу непередбачуваність. За мою практику це уже другий жорсткий диск, який попрощався з білим світом. В обох випадках купляв диски перевірених фірм і мало того відповідного тестового рівня. У першому випадку це був жорсткий диск фірми WD так званої червоної серії об’ємом 3 терабайти. Півтора року – амінь. Ну про другий розповів вище. Якщо в першому випадку таки вдалося дані перенести, то у другому випадку усе пішло трам-тарарам без попередження. А от жорсткий диск від компанії Samsung на 320 гіг пройшов зі мною Рим Крим і мідні труби. Він фактично жив на усіх моїх системних блоках і лише рік тому попрощався зі мною. А був придбаний у 2002 році.

Тобто з усіх тих історій ані бренд, ані об’єм ані способи обслуговування не є гарантією того чи буде жорсткий диск у вас вірно і чемно працювати і відходить заявлений ресурс у 10 років. Ну не буде – цей механізм є лотереєю на яку ви підписуєтесь під час його покупки. Отож ще два недоліки жорстких дисків як носіїв для зберігання архіву це технічна складність експлуатації та обслуговування, а також неможливість передбачувати стабільність роботи. Так є програми які стежать за здоров’ям диска, проте з ладу може вийти і не програмна складова.

Фотоархів на переносному зовнішньому жорсткому диску

Хороша штука і на відміну від вищезгаданого носія позбавлена технічної складності щодо користування. Всунув штекерок в комп і собі насолоджуєшся. Якщо брати статистично у порівнянні зі стандартними жорсткими дисками надійність їх дещо вища. Мабуть це пов’язано з тим що у певних моделях використовуються спеціальні антивібраційні технології, що забезпечує стабільну роботу та перенесення таких накопичувачів у досить екстремальних умовах. Вони дорожчі, але також забезпечують великі об’єми для зберігання архівів.

Проте і тут не без ложки дьогтю. Наразі маю таких п’ять. Три робочі і вони придбані раніше. Два останні купував в Китаї та у Польщі в спеціалізованому магазині. Останній на пів терабайта відверто розчарував оскільки був най навороченіший та найшвидший. Проте здох швидше за всіх відпрацювавши 3 роки. Китаєць прожив 5 років, але врахувавши його вартість – він впорався з завданням. А от з трьох робочих один почав посилати сигнали що він починає сипатися. Правда диск куплено у 2007 році – один з найстаріших.

Тобто що можу сказати про такий вид носіїв: так він дещо надійніший від попередніх, але через свою технічну природу має ті ж болячки, які правда будуть проявлятися дещо пізніше.

Фотоархів на SSD-накопичувачах

Коли такі носії стали доступними для широкого споживача, здавалося що ера фантастики наступила. Вони гіпершвидкі, вони компактні, вони через технічні особливості не вимагають обережного ставлення як з класичними жорсткими дисками. І донедавна роздумував чи варто переходити на них. Та все ж думки декількох консультантів переконали цього не робити і ось чому.

Тобто SSD-накопичувачі також мають свої недоліки. Першим і найважливішим з них є неможливість відновити дані після краху чіпів. І це мабуть той ключовий недолік, який не витримує вимог щодо архівного зберігання. Ну і ще ціла серія дрібних недоліків також опосередковано але впливає на те щоб такими носіями не користуватися. Це насамперед лімітована кількість запису-перезапису, також вартість і менші об’єми. Ще про один цікавий недолік дізнався нещодавно від свого майстра. Не усі але певні моделі страждають на таку хворобу  як втрата байтів. Тобто якщо диск стоїть без роботи через рік ви можете побачити що об’єм його зменшився. Для «довго і серйозно» це явно не влаштовує.

Фотоархів на хмаркових ресурсах

А як же ж новітні технології хмаркових ресурсів? Знаєте, з’явилися б вони 10-15 років тому, їм би просто не було альтернативи. Але в сучасних умовах для професійного фотографа дуже сумнівне рішення. Чому, а тому що об’єми даних в камерах рік за роком зростають. Якщо колись фото об’ємом в 2-3 мегабайта було круто. Сьогодні в середньому рави мають від 20 до 50 мегабайт. Відповідно архіви фотографів з досвідом вимірюються в терабайтах.

А що ж пропонують хмаркові ресурси. Ну з безкоштовних найбільший знайшов об’ємом 20 гігабайт. Можливо є і більші, але це буде 30 ну 40 гігабайт. Звичайно можна і більше, але за це треба платити копійочку. У випадку тимчасового зберігання – питань немає, можна доплатити декілька місяці і мати спокій. Та все ж коли мова йде про архіви – це всерйоз і надовго. Прикидаєте в яку копійку можна влетіти. Ну і наскільки вони надійні? Після того, як в одного знайомого фотографа пропав весь архів на платному хмарковому сервісі – зрозумів що з надійністю там взагалі кепсько. Звичайно комусь таланить і роки там склади фотографій, а комусь не таланить і до побачення досвід. Тобто за надійність онлайн ресурсів можна довго сперечатися.

Як висновок, для фотолюбителів та сімейних архівів можливо хмаркові ресурси можуть стати в нагоді, проте не для професійних фотографів.

Фотоархіви та методика зберігання

Про це варто сказати окремо. Ще з досвіду створення веб сайтів зацінив таке явище як «резервні копії». Не раз виручали і за декілька секунд відновлювали втрачений код чи частини сайту, а може й сайт загалом. Резервне копіювання практикується в багатьох програмах. Проте чи примінимо це явище в фотоархівах. Для цього щоб це зрозуміти, варто просто збагнути як воно реалізується. А працює приблизно так: чи з допомогою спецпрограми чи самотужки ручками з певним інтервалом ми робимо копію нашого архіву і розміщаємо його десь на іншому диску, комп’ютері чи хмарковому ресурсі. І у випадку аварії чи втрати ми маємо звідкіля відновити дані. Тобто треба розуміти що для такої процедури треба мати приблизно вдвічі більше пам’яті ніж зазвичай. А це додаткові витрати. Знову ж якщо мова йде про любительські архіви на декілька десятків гігабайт – це не проблема. Але коли архів вимірюється терабайтах – такий спосіб є занадто дороговартісним.

Можливо як варіант  резервні копії підказують методику зберігання даних не на одному диску, а на декількох. У випадку аварії ми втрачаємо лише частину інформації. Логіка в тому є, але треба спробувати

А яким має бути носій для зберігання фотоархіву

Перед тим як робити висновки, просто для себе хотілося б зрозуміти, а яким мав би бути той носій де будемо тривалий час зберігати інформацію. Для себе сформулював наступні характеристики

• Максимальний об’єм даних. Тобто коли ви обираєте носій чи декілька носіїв варто обирати середньо максимальний об’єм присутніх на ринку
• Посередня швидкість – Вважаю що для архіву потреби у швидкості немає. Принаймні вона тут не дуже важлива у порівнянні з надійністю.
• Надійний носій хоча б з ресурсом в 10 років, не менше.

Чи є альтернативи

Наразі ведуться активні пошуки у цьому питанні. Нещодавно потрапила в поле зору розробка компанії Project Silica, яка пропонує зберігання даних на склі. Наразі ця технологія розробляється для компанії Microsoft. Суть її полягає в тому що на невеликій за розміром скляній пластині десь приблизно як підставка під чай з допомогою лазера наноситься інформація, що змінює внутрішню структуру скла. Найсильніша сторона такого методу є те що на цьому носію розміщується декілька терабайтів інформації і термін її зберігання понад 10 000 років. Проте недоліком є шалена дороговизна пристрою запису та зчитування. Ну на початках завжди так. Можливо через десятки років вона таки стане доступною для широкого загалом.

Зберігання фотоархіву – висновки

А висновки не втішні, оскільки розуміємо що надійного методу зберігання архівів просто не існує і сам процес архівування є лотереєю. Комусь поталанить стабільно зберегти свої фото до 20-років, а комусь уже через 2-3 роки доведеться шукати альтернативи чи боротися за відновлення даних. Чому така ситуація – очевидно ми десь стали заручниками маркетингу який утримує цю галузі в такому собі недосконалому сегментів.

Якщо брати до уваги «а хто надійніший з ненадійних», з власного досвіду усе таки зовнішні портативні жорсткі диски поки що є лідерами, хоча теж не без проблем. Отож низкою рекомендацій які трошки можуть підвищити вашу безпечність таки можу поділитися:

1. Невеликий об’єм даних архіву в кілька десятків гігабайт – не забуваємо про бекапи
2. Перевагу надаємо зовнішнім жорстким дискам перевірених виробників.
3. Не гонимося за швидкістю
4. Під час експлуатації жорстких дисків стежимо час від часу за їх здоров’ям з допомогою спеціальних програм
5. Архів тримаємо не на одному з дисків а на декількох, таким чином убезпечуємся від утрати даних
6. Активно стежимо за розвитком індустрії і можливо підказка як покращити ситуацію з’явиться раптово та не очікувано.

Насправді дуже б було цікаво дізнатися як колеги фотографи вирішують проблеми зберігання даних і що на їх думку є більш надійним. Корисно буде усім.

В наступних публікаціях спробую розповісти про організацію власного фотоархіву. Можливо комусь стане у нагоді.

• Наш канал на Youtube: https://www.youtube.com/@yarekfoto
• Ми в Instagram: https://www.instagram.com/yarek_photo/
• Ми на Facebook: https://www.facebook.com/groups/yarekfotoforum

Share on Facebook

Post on X

Follow us

Save