Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD - враження від експлуатації на бездзеркалці - ЯрекФОТО

Тестував Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD у дуже незвичних і нетипових умовах. Судіть самі: версія об’єктива під дзеркальний повноформатний Canon, а я його через перехідник прикрутив до кропнутої бездзеркалки Sony. Збоку усе виглядало так, що я не фотографую а дивлюся у монокуляр, адже тушка камери ховалася за масивним корпусом об’єктива. І в цьому був як недолік так і позитив. Тож про це далі

Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD – передісторія.

До марки Tamron у мене уже давно багато питань. І зокрема щодо їх універсальності. Скажу що зі своєї практики об’єктиви марки Tamron не часто потрапляли до рук. Першим був Tamron Aspherical LD XR DI II SP AF 17-50mm 1:2.8. Ну і наступним став герой нашої публікації Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD. Одразу скажу що об’єктив не новий з епохи царювання дзеркальних камер. Так от експлуатуючи попередню модель запримітив дивну тенденцію щодо автофокусу: щодо швидкості автофокус навіть на об’єктивів звичайним двигуном спрацьовував надзвичайно швидко. Тобто він був лідером серед швидкості навіть при використанні через перехідник. Проте щодо точності попадання виникали запитання. Тобто кожен 3-4 раз він промазував. І власне місцеві знавці твердили що це загальна хвороба усіх об’єктивів цієї марки. Ну випала нагода перевірити на практиці.

А практика підвернулася цілком випадково: керівник проекту «Фотопленер 1.0» запросив на тест його «нової» одинички (камери з серії Canon 1D, про який також думаю буде окрема публікація), а тест мав відбуватися під час двох фотосесій. Перша фотосесія це портретка на відкритій локації, а друга сесія – концертна зйомка. Звісно кожен з нас запасся своїми лінзами для поставлених задач. Проте коли справа дійшла до портретки, виявилося що будемо знімати не завжди в широких умовах, ось тут і виникла ідея свій телевик замінити на Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD, який позичив у напарника. Тож день провів саме з цією оптикою.

Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD – враження від екстер’єру.

Коли вперше взяв його до рук, склалося враження що він зроблений з металу. Достатньо важкий і масивний і на зовні багацько скла. Судіть самі, передня різьба під фільтри 82 см. Та при детальному огляді розуміємо, що це цупкий добротний пластик. Що одразу розчарувало, так це стан резинки на трасфокаторі. Вона на цьому екземплярі майже повністю відстала і прокручувалася при потребі змінити фокусну відстань. Ну таким він вже потрапив у руки останнього господаря і зрештою на форумах можна начитатися що це хронічна болячка у багатьох об’єктивів цієї марки.

На корпусі є три перемикачі: стандартно з мануального на автофокус, вмикання оптичної стабілізації і блокування випадання хобота. Хоча остання дуже сумнівна для цієї моделі. Навіть на такому старичку ніщо крім гумки там не випадало. Байонет як годиться такому класу металевий і весь дизайн виконаний в стилі старих Tamron дзеркальної епохи. Загалом враження від тримання його в руках як про добротний хоча і пластиковий гаджет.

Робота на бездзеркалці з Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD

Ну мені ще поталанило що в ролі камери у мене була Sony a6500, я собі можу прикинути які б проблеми були якщо б взяв до роботи якусь з Sony Nex. Справді маленька бездзеркалка на здоровенному об’єктиві виглядала чудернацько. Та все ж у цьому був і один позитивний момент: завдяки вазі об’єктива і те що він відносно невеликий за габаритами – баланс між об’єктивом припадав на задню від камери частину об’єктива що сприяло не лише комфортній роботі, але й кращій стабілізації. Так Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD важчий від тушки приблизно у півтори разів. Напевно такий фокус з Sony Nex уже б не спрацював.

Тож завдяки такому балансу дуже швидко увійшов у ритм зйомок і дисбаланс у розмірах не давав про себе знати. Це був перший позитивний момент. Другий позитивний момент – робота автофокусу: завдяки тому що в Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD ультразвуковий двигун – швидкість фокусування відбувалася врази швидше ніж на попереднику. Потім на пост обробці переконаюся що і попадання 99%. Тобто ще одна легенда розвінчана про марку Tamron.

З недоліків -тугий хід трансфокатора і гумка, яка лише підливала масла у вогонь у найпотрібніші моменти.

Творчі результати з Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD

Чому обрав власне цей об’єктив? Оскільки знав що доведеться робити і портрети і репортажку, тож фокусна відстань в 24-70 мм була як на мене найуніверсальнішою. Це той проміжок який я називаю кітовим де є трохи широкого кута і де є звична для людського фокусна відстань. І чи не прогадав я з вибором.

Щодо портретки звісно глибокого і розмитого вщент боке тут не вийде, але на 70 мм вдається достатньо добряче відділити модель від фону. Це відчутно у кадрі і суттєво додає об’єму картинці. Звісно об’єктив на який я робив ставку (Canon 70-300 mm)з боке впорався б куди краще, але не факт що з промальовкою картинки все було б ок.

Репортажка на концерті у ТЦ «Вікторія Гарденс» (Львів), теж стала гарним випробуванням для Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD. Враховуючи що концерт відбувався уже під вечір, світлосила у 2.8 була якраз на руку. Ну вже знали що зі світлом у цьому комплексі є суттєві проблеми де сцена на якій відбуваються концерти досить часто досі немає своєї стаціонарної підсвітки. Тому фотографам на таких заходах доводиться вирішувати не один ребус. Так от наш герой показав себе достойно. В півавтоматичних режимах оптична стабілізація відпрацьовувала на відмінно і змазів з цією оптикою можна вважати не отримав. Ну але від зерна світлосила не врятувала. Але знову ж усе не критично і пості усе поправилося. Також рятівною була швидкість фокусування – при виступі групи «Мері» думати чи сфокусувався апарат чи ні просто не було часу. Та все ж матеріалу доброго вийшло багато.

Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD – якість у порівнянні з іншими об’єктивами.

В якийсь момент у Вікторія Гарденс довелося змінити Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD на Canon 70-300 мм для зйомки з балкону, і тут я зрозумів усю відмінність між добре і бюджетне. На 300 мм той взагалі відмовився фокусуватися. Хоча скажу це звична справа для такого класу об’єктивів. Далі з’явився змаз через діафрагму 5.6, далі полізло зерно – ну усі звичні артефакти для темних об’єктивів. Тож якщо з Tamron потім на пості вибирали що видалити, то з Canon що залишити.

Скажете, розповідаю очевидні речі. З одного боку так, а з іншого це була чудова нагода методом порівняння зрозуміти чим є Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD. Звісно він мав би по картинці вигравати. Так воно і сталося. Наш герой відчутно чіткіший, глибший і я б сказав контрастніший. Картинка з Canon виглядає більш мутною і розгладженою. Для портретів це гуд, а для репортажки суттєвий мінус.

Хоча і тут не все так однозначно. Трошки відійду від теми і поділюся цікавим спостереженням стосовно Canon 70-300. Якщо на ньому наводиш різкість вручну, то картинка виходить врази чіткіша ніж з використанням автофокусу. І це дуже відчутно по кадру.

Та повертаємося до Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD, коли справа дійшла до постобробки ще одним цікавим до\здобутком була відсутність всіляких оптичних спотворень на кшталт хроматичних аберацій. Кажуть таки присутнє там вінєтування, але через те що фоткали кропом, цього також не побачили. Щодо самої картинки вона гарна насичена і повітряна у стилі тамрона. Цю повітряність передають холодні відтінки синього, голубого і аквамарину. Вони в цій оптиці особливі що з одного боку додає неповторності, а з іншого цікаві і гарні художні відтінки. Чи це погано? Думаю що ні оскільки різниця зі звичними соньківськими чи кенонівськими відтінками не критична і її завжди можна відрегулювати в потрібному напрямку температури.

Перші висновки про Tamron SP 24-70mm F/2.8 Di VC USD

Чи хотів би я мати таку оптику в своєму арсеналі? Відповідь: тверде «так». Незважаючи на певні косметичні недоліки та ергономічні не продумання загалом об’єктив без сюрпризів і чітко, швидко та чесно відпрацьовує поставлені на нього завдання. Універсальна фокусна відстань робить його застосування базовим і частим, тобто припадати пилюкою він у вас не буде. Ну і зрештою з сучасними бездзеркалками при умові правильного перехідника працює на 99% своїх можливостей, додаючи вагою в ергономіці. Тепер маю нову мрію і сподіваюся вона таки стане реальністю.