Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro – огляд та перші враження

У кожного фотографа в житті виникає момент коли в арсеналі потрібно мати під рукою бодай такий-сякий але «телевик» – об’єктив, який володіє здатністю суттєво приближувати зображення. Термінологічно це далекофокусна оптика, яка має багато суттєвих переваг та недоліків. Та про це поговоримо в окремих публікаціях. Сьогодні ж йтиметься про конкретний випадок коли терміново для нескладних завдань потрібен в комплект телеоб’єктив. Отож після моніторингу пропозицій вибір пав на  об’єктив Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro .

Спочатку навіть не планував робити огляд на цей об’єктив, оскільки він ну для дуже специфічних завдань, та все ж моніторинг в мережі показав що «а публікацій про Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro не так і багато». Ні вона є, але викладка виключно характеристик, специфікацій, а ось досвіду експлуатації не так вже й багато. Хоча тримаю це скло третій день, але вже якісь певні тенденції після кількох годин зйомок таки намалювалися. Отож рухаємося по звичному сценарію.

Передісторія

У нас на сайті ви маєте змогу почитати огляди як мінімум про три телеоб’єктиви. Тобто досвід з такими гаджетами у нас є. Справді колись раніше виникла потреба в телеоб’єктиві тож на кропі у нас працював свого часу Canon EF-S 50-250mm/ F/4 – 5.6. Згодом довелося не раз працювати зі світлосильними версіями Canon та Sigma (70-200mm. F/2.8). Тобто дуже добре розумів що саме шукати і на які моменти звертати увагу.

Так от першою вимогою було бюджетність такого об’єктива, по-друге щоб він був незвичний у плані художності. Враховуючи, що працюю на системі Canon, однозначно цікавило не кеноновський варіант. Отож приступаю до вибору.

Направду в око потрапило декілька теле-варіантів від двох виробників Tamron і Sigma. Проте зупинився саме на останньому оскільки з Tamron уже є в арсеналі, тож вибір пав на останнього. Але й тут не все так просто. В арсеналі цього виробника є достатньо багато телеоб’єктивів. З бюджетного сегменти власне обрав дві моделі  на 18-200мм з діафрагмою 3.5 – 6.3, а також наш герой на 70 – 300 мм. З діафрагмою 4 – 5.6. До речі у першого була суттєва перевага – наявність оптичного стабілізатора. Та все ж оскільки бралося дану оптику заради телеможливостей перевагу надав світліші і потужнішій по міліметрах оптиці. І ще маленька ремарочка за 18-200 – тут маркування подане з урахуванням кроп-систем, а останній саме  для повно матричних варіантів.

Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro – модельні особливості.

Конкурентів насправді у цієї моделі вдосталь Це і рідний Canon з тими ж характеристиками, який правда без приставки macro але дешевший майже на половину. Тут у цьому сегменті є й Tamron, який зі стабом майже вдвічі дорожчий. Але не це ускладнювало наш вибір.

Найбільше проблем виникло саме через конкуренцію в середині модельного ряду. Тут подібних моделей десь коли 7 різних підвидів. Вони вирізняються дизайном та певними технічними моментами. Об’єднують їх лишень фокусна відстань та показники діафрагми. Деякі випускалися раніше, а деякі пізніше. Пізніші версії звісно є кращими по якості збирання та оптичних показниках, що дуже важливо. Скажімо старіші версії без приставки APO, були оптимізовані під плівкові камери, що говорить про давнину і популярність цієї моделі. Згодом в оптику почали розміщувати більше низькодесперсних скелець (стандартно 1 низькодисперсний елемент, у нових версіях до 3) від чого картинка ставала відчутно чіткішою і краще долала аберації. Останню можна визначити по приставці APO у приставці моделі та по червоному обідку на подобі L-серії.

Наш герой

На щастя Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG досі є у виробництві тож придбати його можна як нову версію, так і на вторинці. За вживані версії можна вторгувати досить зручну вартість. І перед тим як ознайомити з нашим конкретним другом, хочу розвіяти декілька міфів, якими грішать недобросовісні продавці.

У багатьох оголошеннях і навіть описаних нових версій можна прочитати про наявність ультразвукового двигуна. Так от хочу розчарувати hms (сігмовський аналог usm), тут відсутній. Хоча  як на мене для задач саме цієї моделі це не критично, оскільки для репортажки він цілком не годиться. Також в деяких оголошеннях можна знайти опис про наявність багатьох низькодисперсних елементів, хоча в заявці цілком звична модель і без очікуваної червоної окантовки. Так що на ці моменти варто звертати особливу увагу.

У наші руки потрапив екземпляр з новіших серій, про що свідчить уже звичне для об’єктивів Sigma матове покриття. У старіших версіях воно гладке. Перевага саме такого варіанту у тому що по об’єктиву можна одразу судити у якому він стані і наскільки він часто був у роботі. Щось подібне ми уже спостерігали х камерами Canon і зокрема у публікації про Canon 60D. Матове покриття з часом протирається і робиться глянцевим, що і засвідчує його активну юзаність. У нашому випадку об’єктив був у чудовому стані і якихось косметичних нарікань не викликав. Ну і те, що наш об’єктив не з найновіших можна судити по коробці, на якій останні моделі у назві мають римську двійку.

Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro – зовнішній огляд

Як вже згадував конкретно наш екземпляр був у новому матово-пластиковому одязі з червоним кільцем біля передньої лінзи. Насправді виглядає досить багато без закидів на бюджетність. В конструкції бачимо 2 перемикачі: звичний з ручного та автоматичний фокус, і не стандартний “macro – normal”.

Колесо трансфокатора є достатньо широким проте як на мене з малим ходом, що ускладнює точніший вибір фокусних відстаней. Під час їх збільшення з корпусу виїжджає ще одна секція яка візуально подвоює розмір об’єктива. Та все ж така конструкція в порівнянні з «тромбоном» є більш виграшною у плані стерильності, оскільки при такому прийомі досередини потрапляє набагато менше пилюки. До речі Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro не протиударний і непилозахисний, на що треба звертати також особливу увагу.

Колесо фокусування розташоване поближче до передньої лінзи і є значно меншим від трансфокатора. Звісно його рухати при увімкненому режимі афтофокусу не рекомендовано, оскільки можна легко зламати механізм двигуна. Щодо двигуна. Незважаючи що він стандартний, проте працює досить впевнено, стабільно. Мені навіть більше подобається його робота ніж на бюджетних версіях у конкурентів. І раз мова уже про фокусування – сам процес внутрішній, тобто використовувати поляризаційні фільтра тут буде без проблем.

Ну і раз ми дісталися до передньої частини Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro. Тут варто зазначити момент діаметра передньої лінзи: він 58 мм., що суттєво зекономить на придбанні різних допоміжних опцій під цю оптику. У моєму випадку залишився набір фільтрів під кітовий об’єктив, який лежав без діла. І ось нарешті нейтральні фільтра стали в нагоді при спробі фотографування місяця. І ще увагу привернуло просвітлення передньої лінзи: воно стабільно яскраво зелене. Припускаю що саме воно впливає на ту неповторність картинки.

І звісно не можна не згадати про ще одну перевагу цього об’єктива – байонет. Він металевий що позитивно буде впливати на його зносостійкість. Загалом зібрано сам об’єктив добротно, без зайвих люфтів та випирання резинок. Складається враження що пере вами не бюджетний, а достатньо топовий об’єктив з хорошою збіркою і доброю комплектацією. Щодо останньої у комплекті йде бленда та кофр для зберігання приладу.

Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro – враження від експлуатації

Перші розчарування

Про усе що розповідав вище, можна знайти і на інших ресурсах. Там я зупинявся лишень на суттєвих моментах опускаючи інші технічні моменти. Проте настав час випробувати на ділі цей девайс і ось тут розпочалися деякі нестиковочки, які спочатку насторожили, або можна сказати навіть налякали.

По-перше про розмір об’єктива свідомо нічого не розповідав, оскільки і так зрозуміло що телеоб’єктив буде немаленьким. Проте те що очікувало нас на практиці повернуло нас до питання розмірів: у складеному варіантів об’єктив має довжину майже 13 см, а з камерою майже 20 см. Тобто у звичні компактні сумки засунути камеру з об’єктивом не вдасться. Доведеться або використовувати глибину сумки і ставити камеру об’єктивом донизу, якщо таку конфігурацію передбачає модель сумки, або щось купувати побільше.

По-друге, прикріпивши цей об’єктив до Canon EOS 7D у нас на 300мм об’єктив камера почала викидувати помилку відсутності контакту з об’єктивом. Подібну історію колись пройшли з кітовими об’єктивами у яких дана помилка означала, що пора міняти шлейф. Розчаруванню не було меж. Та все ж було вирішено перевірити ситуацію на іншій камері і знову виникають запитання: на іншій камері дана проблема відсутня. Так от покопирсавшись  в інтернеті, поспілкувавшись з фотографами знаходжу цікаву інфу: виявляється проблема не у об’єктиві, а саме в камері і в конкретній моделі Canon EOS 7D. Є зафіксовані часті випадки коли саме сімка дуже недобре реагує на об’єктиви від сторонніх виробників. І тут не питання чи це Sigma, Tamron, Yongnuo  і ін. Є така особливість і від цього нікуди не дінешся. Справді наступні дні на іншій камері нічого подібного не виникало.

Про фокус і фокусні відстані

Ну і ось наступив довгожданий момент фотографування. 70 мм. – камера фокусується достатньо швидко стабільно, без промахів. Картинка достатньо різка. Одним словом пісня а не робота. Уже після 100 мм ми починаємо втрачати в світлочутливості проте робота об’єктива впевнена стабільна і цікава. Уже на 200 мм. Об’єктив починає трошки більше часу затрачати на фокус і починає з’являтися змаз. А ось 300 мм – 1 з 4 кадрів вдалося втрапити у більш менш чітку картинку. І то при розгляді га моніторі комп’ютера розумієш що запас чіткості тут умовний. Це історія фотографування з рук. Штатив трохи допоміг, але ситуації на усіх 100% не вирішив. Звісно тут є і питання до штатива: для таких фокусних відстаней і такої камери він має бути достатньо масивним в стабільним. Проте потрапити у чіткість уже вдається 50 на 50 при умові використання пульта або автоматичного спуску затвора. Чи я розчарований з такої ситуації? Звісно що ні, оскільки купуючи дану оптику розумів що така фокусна відстань як 300 мм без стабілізатора буде вкрай проблематичною. Тож для досягнення бодай якогось результату ту доведеться добре поправлятися.

Та переходимо до макрозйомок. Дивно але тут картинка куди краща. Навіть при тому що об’єктив викручено на 300 мм. Малі об’єкти виходять достатньо чітко і стабільно. Можливо до цього моменту рука уже синхронізувалася з потребами об’єктива. Та все ж тут може очікувати на вас ще один момент – відмова об’єктива фокусуватися. Щоб це побороти варто вдатися до «незвичного» перемикача і з перевести його у позицію macro. Справді усе запрацювало. Скористатися даною кнопкою можна лишень в діапазоні між 200 та 300 мм.

Про світлосилу і кольоропередачу

І ось тут як на мене криються найзагадковіші і найсильніші сторони об’єктива. Щодо світлосили  звісно це не є його сильна сторона, проте у денну пору він відпрацьовує на усіх 100%. Приємно що на максималці у нього діафрагма 5.6 а не 6.3 як у більшості конкурентів. Та все ж найсильнішою його стороною є кольоропередача. Кажуть що у більшості об’єктивів Sigma спостерігається наступна картинка: здатність до теплоти. Справді він теплить в позитивному сенсі цього слова це приємне відхилення в сторону теплих відтінків (хтось вважає в сторону жовтизни, але це насправді не так) робить його картинку неповторною незвичнокенонівською чи звичноніконовською. У цьому є свої недоліки так і свої переваги. До недоліків я б відніс погане припрацювання небесних відтінків. Тобто досягти деталізації хмаринок у ясно-голубому небі просто не вдасться, оскільки небо буде відображатися таким собі болотно-голубим відтінком. Сподіватися що поправите цю проблемку на пост обробці теж не доводиться, оскільки даний набір ну дуже погано піддається кольорокорекції. Хоча у такому розкладі якраз є і інша позитивна протилежність: ця пустельність відтінків додає картинці кіношності, якої досягти з допомогою грейдингу не так вже й просто. Ще одним позитивом особливості кольоропередачі є відтворення зеленого спектру кольорів. Зеленка маючи зміщення в сторону тепло-жовтих відтінків набагато приємніше сприймається в кадрі. Це особливо буде помічним під час зйомок в лісі, на природі де власне багато зелені. Завдяки Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro  такі кадри буду врази приємнішими для візуального сприйняття.

І як ми забули про боке. Насправді навіть не вважаю за потрібне розповідати про цю складову, оскільки вона тут по замовчуванню на висоті. А в парі з 9-пелюстковою діафрагмою це класний набір для портретної фотозйомки.

Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro – підсумкові враження

Дуже цікавий об’єктив і насамперед в плані художньої складової. Найсильнішою його стороною є кольоропередача, найслабшою робота в діапазоні 300 мм. Яка фактичну ту є ніякою з об’єктивних технічних причин.

Для кого і для чого цей об’єктив буде помічним?

Насамперед для тих хто шукає якесь різноманіття в отриманій картинці, яка б відрізнялася від кеноновських стандартів. Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro – один з таких об’єктивів. Також цей об’єктив буде добрим для макрозйомки і для портретних експериментів. Тобто це оптика для неспішних творчих проектів, коли є час подумати, вийти на локацію, поставити штатив і розпочинати творчі пошуки. Такими властивостями він наближений до старих радянських  фіксобєктивів. Він себе добре зарекомендує під час роботи в студії, під час неспішних подорожей та прогулянок для зйомки пейзажів, панорам тощо, а також для постановочної відео зйомки. Ну і зрештою він класний як підзорна труба.

Для кого і для чого цей об’єктив протипоказаний?

Незважаючи на свої теле-можливості дана оптика протипоказана для репортажної зйомки, концертної зйомки в приміщеннях. Тобто весілля, ранки, спорт – це ті сфери куди краще даний об’єктив не брати. Також цей об’єктив не рекомендував би для початківців, оскільки він потребує певних знань і навиків у роботі з ним.

Якщо загалом зважати на вартість Sigma 70-300 mm f4-5.6 APO DG Macro дає значно більші можливості від конкурентів. І це виражається як в якості складання так і в отриманій картинці. Думаю якщо ви набули певного досвіду у фотографії мати в запасниках такий об’єктив не буде зайвим.