У той момент коли наша країна бореться з російським окупантом за наше звами майбутнє починаєш розуміти що зміни будуть і вони торкнуться кожного з нас ну і фотоіндустрії також. Чесно спонукав до написання цього поста «плач Ярославни» від одного російсько-казахського фотоблогера, який відверто уже тривалий час демонстрував свою зверхню позицію щодо дописувачів з України і десь не буду приховувати задоволення тішить стан справ який у нього там складається. Та коли проаналізувати усі події довкола цього пана то розумієш що йдеться про глобальні трансформації які як обмежують так і відкривають нові можливості. Отож про це буду говорити далі.
Не таємниця що в мережі існує безліч фотоблогерів і інформаційних фотопроектів. Мабуть десь з даним проектом також до них належу. Чи це добре що нас так багато з точки зору глобального погляду? З власної практики фотографа скажу що це прекрасно. Досі переглядаю багатьох з них, досі люблю знайомитися практикою інших фотографів. Досі насолоджуюсь тим що часто є доступ до протилежних думок. Вони різні, вони оригінальні вони інформативні. Звичайно є різні погляди є різна якість поданої інформації та завдяки їм свого часу ставав фотографом а сьогодні маю змогу розширювати та вдосконалювати свої навики.
Не буду кривити душею якщо скажу що і в рашці було багато цікавих інформаційних фотопроектів. Та сьогодення робить свої корективи. Тож повертаюся до історії нашого російського казаха який в останньому з постів так без особливого трагізму розповів що доведеться переходити на інші ресурси бо бачте через силу технічних обставин. І ось тут перший раз у моїй інформаційній практиці я втішився за цього пана: хай війна з Україною для нього технічна обставина, але все що далі він нагородив дало зрозуміти що ця технічна обставина таки добряче вдарить по його добробуту. А мова йшла про те на які платформи він перебирається. Це звісно в Контакті, це якийсь Ру Туб, і ще якісь маловідомі мені платформи. Звісно Facebook це відстій, а YouTube відімкнув монетизацію. Потім подібні технічні зміни бачу ще у низки російських фотоблогерів. Одним словом санкції працюють і дані інформаційні проекти приречені втратити широчезну аудиторію.
Спочатку від усвідомлення побаченого і почутого було відчуття пустки, адже ми звикли що усі новинки насамперед з’являлися в Росії. Там їх першими обсмоктували і подавали нам як найсвіжіший продукт, а вже Українські дистриб’ютори навіть не спромагалися робити достойні презентації бо потреби в цьому не вбачали. І ось така інформаційна псевдозалежність від нашого буйного сусіда сприяло тому що україномовних ресурсів на фотографічну тематику не так і багацько оскільки їх умовна рентабельність була завжди низькою у порівнянні з адиторіями російськомовних проектів. І тут залізна завіса рано чи пізно таки закриється щільно, тож ми фотографи опиняємося в інформаційній пустці. Унас залишається два виходи: А) швидкими темпами вивчати англійську і дивитися англомовний контент, або створювати наш український контент. Та все ж не все так однозначно і виникло логічне запитання: а чи справді у нас виникла така яма в інформаційному фотографічному просторі?
Відверто наступна хвилина усвідомлення змін додала чимало оптимізму. Як не дивно, але Україна має багато цікавих фундаментальних фотоблогів і фотоблогерів. І спектр їх дуже широкий і різноманітний від еталонного оглядача фототехніки до ярих прихильників того чи іншого виробника чи системи. І чесно їх усіх поважаю і люблю дивитися навіть в моментах коли не погоджуюся з їх думкою чи переконанням. Приємно було визнавати що багато російськомовних фотоблогів також з України. До речі якщо вас мої читачі буде цікавити інформація про українських фотоблогерів – напишіть в коментарях – принаймні поділюся тими кращими варіантами, якими сам послуговоюсь. Не шкода і не боюсь що зроблю їм зайву рекламу. Особливо в цей переломний момент гуртування дуже важливий і навіть серед фотографів.
Отож зміни уже розпочалися і є незворотними. Що далі? Насправді далі, якщо усе завершиться успішно (а воно так і станеться – принаймні в це вірю) відкривається колосальне вікно можливостей для української фотоіндустрії. По-перше регіон втрачає інформаційного домінанта тож боротьба за вільний простір ще попереду. Приємно визнавати що українські блогери цілком самодостатні щоб поборотися за шмат цього пирога. Маю велике сподівання що зміниться і ситуація на ринку фототехніки і великі виробники перестануть нас розглядати через призму російського інформаційного поля, ну і зрештою маю сподівання що економічно ми зможемо насити ринок фотопотребами, адже наша цікавість і успішність у великій мірі буде залежати саме від цієї складової. Як бачимо сподівань та прогнозів багато. Персонально очікую на ширші перспективи і для власного – одного з небагатьох україномовного фотоблогу. Але це буде завтра при умові перемоги. А наразі ми знаємо про те як себе має вести фотограф в умовах війни ну і сподіваюся що ви готові до змін. Тож бережи нас Господь, наших воїнів і нашу Україну.
